Дорогие друзья!
Приглашаем посетить
Дата проведения: сентябрь
Руки изумительно выражают чувства, эмоции, различные душевные состояния человека.
Огюст Роден считал руки даже более выразительной частью тела, чем лицо.
Микеланджело. Сотворение Адама. Фрагмент росписи Сикстинской капеллы в Ватикане. 1508-1512.
Шановні пані та панове!
Галерея «Парсуна» запрошує на виставку авторської ляльки
українських художників-лялькарів та живопису Тетяни Русецької
«ЧЕРВОНЕ – ТО ЛЮБОВ…»
Выставка діє з 21.03.14 по 20.04.14
● Тетяна Русецька: живопис
● Художники по лялькам: Вікторія Мендель, Вікторія Бондюхова, Олена Пірожок, Олена Оплаканська, Власта Лавренчук, Лана Овчиннікова, Ірина Єлісеєва, Олена Кузьменко, Аліна Ворошилова, Юлія Балуда, та інші.
Для тех кто не имеет специального образования.
Кто очень хочет попробовать создать чудо своими руками.
Нет ничего невозможного, изготовление куклы кажется невероятно сложным, только потому, что Вы не делали этого раньше!
виставка авторської ляльки українських художників-лялькарів та живопису Тетяни Русецької
Біографічна замальовка.
Автор Марина Брікімова.
Тетяна народилася в Дніпропетровську. Закінчила Дніпропетровське художнє училище ім. Вучетича, а потім Київську Академію мистецтв і архітектури, факультет сценографії (майстерня Данила Лідера). У Театрі драми і комедії на лівому березі й досі йдуть спектаклі з її декораціями. І хоча вона давно вже не працює сценографом, театр як і раніше приваблює її. Всю творчість Русецької можна розподілити на два періоди: графіка і полотна акрилом і темпера. Серія «Червоне – то любов» – одна з важливих віх другого періоду.
Квіти як стигмати української самосвідомості
– Чому саме сценографія?
– Я завжди хотіла працювати в театрі. Мені це до вподоби. Навіть намагалася поступати в Державний інститут театрального мистецтва до Сергія Бархіна. Але вже тоді навчання стало платним і все зірвалося. Я просто не знала, що в Києві є такий чудовий художник, сценограф як Данило Лідер. Сценографія мені багато чого дала. І в першу чергу це уміння докопатися до істини, виразити її.
– Як філософський світогляд Данила Лідера вплинув на вас? Що ви від нього узяли?
– Уміння дивитися в корінь, бачити суть речей. Данило Данилович і не вчив зовсім. Він просто розповідав приклади зі свого життя, викладав своє бачення, думки. І ми з ним вчилися бачити і сприймати.
– Який у вас найяскравіший спогад про нього?
– Лідер – це саморозвиток. Він не прагнув, щоб хтось миттєво все зрозумів. Він хотів, щоб людина переосмислила складне завдання, і в результаті змогла прийти до простого рішення. Мені запам’яталася його фраза: «У мистецтві є дорога через душу і серце до розуму. Зворотної дороги немає».
– Як і коли у вашій творчості стали з’являтися народні мотиви?
– Я ніколи не думала, що народне мистецтво мене надихне настільки, що я малюватиму квіти. Я пройшла довгий шлях від Шагала до українських художників–примітивістів. От і творчість Марії Примаченко почала мені подобатися нещодавно. Взагалі, чим довше живу, тим цікавіші мені стають художники, що відійшли від реалізму і створили свої світи. Додайте сюди прихід до віри, прочитання Біблії. Все це злилося з народним мистецтвом, побутом.
У мене й чоловік із Західної України. До нашого знайомства я ніколи в селі не жила, у мене не було своєї землі, відчуття власності. Завдяки Андрію, я заговорила українською мовою, побачила сільський побут, доторкнулася до речей, які ми вважаємо раритетами, музейними експонатами, а для них вони залишаються предметами ужитку. Я познайомилася з людьми, які вірять, ходять до храму. Адже я в дитинстві ніколи не ходила до церкви. І похрестилася я сама в 18 років.
Народне мистецтво мене зачепило, особливо вишивка гладдю. Є щось і в моїх роботах від рушників. Мені дуже подобаються червоні величезні квіти на білих рушниках – такі неправильні, «наївні».
– Я б охарактеризувала ваш стиль, як міфологічний експресіонізм. А як би ви його назвали?
– Для себе я визначаю його як етноавангард і не можу відокремити від української мови. Так все сплелося в душі: і ці червоні квіти, які я сприймаю як стигмати української самосвідомості, що й досі кровоточать, і сюжети пісень, і голос Квітки Цисик. Але окрім трагізму в цих квітах є і краса, і божественна, жертовна, абсолютна любов, і земна пристрасть. Адже самі картини не трагічні, тут є й еротизм. Зараз трагічне більше впадає в очі, бо момент такий.
– Абстрактний експресіоніст Марк Ротко, говорив, що при академічному підході художня робота починається з малюнка, він же починає з кольору. А з чого починаєте ви?
– Я – графік. У мене все починається з малюнка. Я не можу писати картину, не намалювавши ескіз. Але в кожного свій підхід. В мого чоловіка величезні, пастозні полотна. Його улюблене слово – «кольорова пляма». Він відразу бачить в кольорі і не розуміє, як це я пишу «дрібним дрипом». А у мене як у графіка взагалі завжди була боязнь кольору. Хоча зараз навпаки, я люблю колір.
Шановні пані та панове!
Галерея «Парсуна» запрошує на виставку авторської ляльки
українських художників-лялькарів та живопису Тетяни Русецької
«ЧЕРВОНЕ – ТО ЛЮБОВ…»
Выставка діє з 21.03.14 по 20.04.14
● Тетяна Русецька: живопис
● Художники по лялькам: Вікторія Мендель, Вікторія Бондюхова, Олена Пірожок, Олена Оплаканська, Власта Лавренчук, Лана Овчиннікова, Ірина Єлісеєва, Катерина Петрик, Олена Кузьменко, Аліна Ворошилова, Юлія Балуда, та інші.
Кров, очищення, переродження.
Перше враження від картин Тетяни Русецької, особливо з огляду на останні події в Україні, – кров. Вона точиться з полотен, заливає простір галереї, перетікає в глядача. Серце починає битися швидше, хочеться кричати. Ні, не звати на допомогу, а скоріше, як новонароджений, сповіщати світ про свою появу, переродження свідомості, відродження нації. І чим довше дивишся на картини, тим більше вогняно-червоні квіти обпалюють. Але в цій пожежі душа не згорає, як неопалима купина, вона переходить на новий рівень розвитку, очищується від наносного, буденного. І біль, і любов українського народу ллються з полотен піснями.
Придивляючись до робіт уважніше… Білий фон викликає відчуття чистоти, зосередженості, сили волі. Квіти, переплітаючись, зливаються у химерні образи, де-не-де розпливаючись яскраво-червоними плямами, ніби вишивальниця вколола палець та продовжує працювати, навіть не помічаючи, що рушник забруднений.
Асоціації з рушниками не випадкові. В Україні це невід’ємна частина побуту і раритет водночас. Ними прикрашають ікони, перев’язують руки молодятам. Їх вишивають на щастя дітям. Рушник, вишитий гладдю, – основний лейтмотив даної серії робіт і джерело натхнення Тетяни Русецької.
Там крізь квіти проступає чіткий силует корови («Годувальниця», 2012). Тут – квітне терен («Терен», 2012), дивлячись на який так і хочеться затягнути: «…а цвіт опадає, хто в любові не знається, той горя не знає». На «Українському пейзажі» (2012) одна дівчина шиє, друга – несе воду, позаду басує кінь. І не зрозуміло, – чи вони дійсно там всі присутні, чи глядач їх щойно вигадав.
Можна довго вдивлятися в ці полотна, занурюючись у квітковий вир та виринаючи разом із реальними та примарними образами, але краще це робити без провідника. Адже творчість Русецької викликає в кожного свої асоціації.
Образний ряд продовжують авторські ляльки українських художників. Витримані в червоному і білому кольорах, вони підсилюють враження та енергетику експозиції. (Марина Брікімова)
In the cruel light of recent Maidan reprisals against activists, the first impression from Tatiana Rusetska’s paintings is a vision of blood. It seemingly drips from the confines of the canvases, seeps into the gallery, and touches the observer. It compels hearts to beat faster, escalating the intensity to the point of crying out.
It would not be a cry for help, though. Like a cry of an infant, it’s a new creation’s announcement to the world about her existence. It’s signal about a renaissance of consciousness, a beacon of rebirth of the nation.
The more one contemplates the art, the more he senses the incendiary nature of fiery red flowers. Their searing petals can set off a spiritual inferno, yet even with all its blistering intensity it would leave the viewers unhurt. In life’s great forest of souls, this blaze helps clear the emotional underbrush formed by all things ordinary, dull, and unimportant.
All the love, all the pain felt by Ukrainian people radiates from these paintings, warming the hearts of viewers, and leaving behind embers to help them start fires of their own.