Author Archives: parsuna

Добавлено:
18.04.2014
Категории:

13 НЕБЫЛИЦ

Posted: 18.04.2014
Tarasenko

Дорогие друзья!

Приглашаем Вас посетить выставку

Елены Ступы (авторские куклы) и Владимира Тарасенко (живопись)

«13 небылиц…»

                    Выставка продлится с 01.05.14 по 31.05.14

 

Адрес: Киев, ул. Хорива, 43

Тел.: (044) 425-24-15, 097 494 08 65

Уютная сказка для гнома и дома

Автор Марина Брикимова

Распахивая стеклянную дверь галереи, попадаешь в мир детских фантазий и сказочных персонажей. С виду обычная обувь, одежда, книги, мебель, домашняя утварь на картинах художника Владимира Тарасенко перестает быть сама собой. Башмаки становятся машинами, книжный шкаф – городской ратушей, вешалки – деревьями, торшеры – уличными фонарями, швейная машина – аркой с воротами. Так ребенок переворачивает табурет, чтобы сделать из него космический корабль, или заглядывает в иллюминатор стиральной машины, погружаясь в Мариинскую впадину. И ты – весь такой взрослый, солидный – включаешься в игру, предложенную автором. Пересматриваешь назначение привычных вещей. И вот уже персидский ковер превращается в оживленный проспект, а дремлющий на пуфике кот – в памятник посреди площади.

Глядя на картины Владимира Тарасенко, в голове всплывают ассоциации не с работами признанных мастеров живописи, а с литературными произведениями: носовский Незнайка, бредберивский Дрю Эриксон… Тайну раскрыл сам художник, рассказав, что свои образы черпает в основном из книг. Книги дают ему отправные идеи для того, чтобы начать работу. Потом уже сама работа подсказывает, как будет выглядеть картина.

На большинстве полотен художник поэтизирует дом, быт, а вместе с ним и обывателя, обожающего свое жилище, бережно относящегося к книгам, черпающего из них вдохновение, знания о мире. Герой Тарасенко хоть и фантазер, но конформист. Он привязан к своей земле, своему дому, но вряд ли способен что-то радикально изменить вне его. Он уютен, мил как и его мир. Таков и садовник с полотна «Садовник, ловящий взглядом насекомое» (2012). Он взобрался на свою яблоню-стул, обнял палку-хваталку, которая тоже плодоносит, и глядит в упор на стрекозу. Мол, яблоня-то моя. Но та не улетает. Укоризненные взгляды не пугают роящихся бабочек и мух.

Один из ключевых элементов на картинах Владимира Тарасенко – лестницы в небо. Большую часть времени они пустуют. А когда самые отважные герои решают взобраться по ним вверх, то все равно не могут дотянуться до звезд. Да они им и не нужны. Ведь вся их вселенная сосредоточена дома. Поэтому лестницы эфемерны, как мечты. Поэтому и полет на насекомом («Рывок», 2012), вместо головы у которого фонарь, а вместо брюшка дом в три окна и кошелек, набитый долларами, так трогателен. Видно, что на нем далеко не улетишь. Но ведь можно же помечтать.

Рядом с такими мечтателями особенно уютно живется сказочным гномам Елены Ступы.

На одной из выставок жил-был один  — лопоухий, курносый, облизывающийся, с ямочкой на подбородке. Он сидел на ложке, лежавшей поверх открытой банки с вишневым компотом. Большой палец левой ноги победно торчал из крошечного дырявого шерстяного носочка. Левый ботинок-крючок, привязанный к импровизированной удочке, был опущен в банку. Казалось, стоит только отвернуться, маленький плут таки поймает свою вишенку и удерет… Но он все сидел и сидел в предвкушении богатого улова. А сами вишенки были такие аппетитные, что посетители даже спорили: настоящие они или нет.

Теперь в «Парсуне» таких озорных гномиков, созданных Еленой Ступой, собралась целая дюжина. Автор называет их добывайками, сознательно перебравшимися поближе к человеку из лесов и полей, приспособившимися жить в нехитрых лабиринтах коридоров и комнат. Эти веселые, добрые сладкоежки и баловашки с одной стороны гармонизируют пространство и отношения, а с другой – позволяют себе разные шалости. Могут стащить медный котелок, уменьшить его до размеров шапки и гордо щеголять в нем по буфету, или слопать ваш завтрак, или превратить молочник в ванну. Да будут еще друг перед другом хвастать своими проделками. Крошечные взрослые, которые так и не выросли, продолжают дарить ощущение чуда и счастья окружающим. Глядя на них, вспоминаешь, что тоже родом из детства, возвращаешься в сказку.

Автор всех их изобразила на пике озорства. Вот рыжий гном в латаной ковбойской шляпе, решивший достать с неба луну. Он замер на вершине зефирно-печеньковой башни в позе ласточки и кричит: «Э-ге-гей!» До луны еще так далеко. А там курносик в вязаном пальто и клетчатых красных штанишках надул из жвачки огромный шар, и едва не улетел на нем в облака… У каждого из гномов изначально есть своя история, но Елене Ступе больше по душе, когда посетители сами сочиняют небылицы о ее малышах. И они уже ждут новых легенд…

 

Добавлено:
16.04.2014
Категории:

Лепка стопы

Posted: 16.04.2014
Eliseeva

Дорогие друзья!

Приглашаем посетить

мастер-класс «Лепка стопы» из паперклея.

Преподаватель: Ирина Елисеева

Дата проведения:  сентябрь

Добавлено:
10.04.2014
Категории:

Время работы

Posted: 10.04.2014
Tarasenko

Уважаемые гости галереи Парсуна!

В галерее 19, 20, 21 апреля выходные дни.

Время работы галереи временно изменено.

Вторник-суббота  с 11:00 до 17:00

Воскресенье, понедельник — выходной.

 
Киев, ул.Хорива 43
Телефон:
(+38097)4940865, (044) 4252415;
 
Работа «Нити не видимые — нити видимые» В. Тарасенко, х.м., 60х85см.
Добавлено:
03.04.2014
Категории:

Сувенирная кукла

Posted: 03.04.2014
Krava Nastya

Сувенирная кукла своими руками за 4 занятия!!!

Приглашаем взрослых и детей с 10 лет!

Мастер-класс «Сувенирная кукла (смешанная техника)»

Преподаватель: Настя Крава

Дата проведения:  сентябрь

Длительность: 4 занятия по 3 часа 11.00 – 14.00 (суббота, воскресенье)

Необходимые материалы:

Добавлено:
31.03.2014
Категории:

«Лепка кисти руки»

Posted: 31.03.2014
parsuna

Дорогие друзья!

Приглашаем посетить

мастер-класс «Лепка кисти руки» из паперклея.

Преподаватель: Ирина Елисеева

Дата проведения:  сентябрь

Руки изумительно выражают чувства, эмоции, различные душевные состояния человека.

Огюст Роден считал руки даже более выразительной частью тела, чем лицо.

 

Микеланджело. Сотворение Адама. Фрагмент росписи Сикстинской капеллы в Ватикане. 1508-1512.

 

Добавлено:
24.03.2014
Категории:

Червоне — то любов…

Posted: 24.03.2014
Ovtchinnikova Lana

Шановні пані та панове!

Галерея «Парсуна» запрошує на  виставку авторської ляльки

українських художників-лялькарів та живопису Тетяни Русецької

«ЧЕРВОНЕ – ТО ЛЮБОВ…»

Выставка діє з 21.03.14 по 20.04.14

 

Тетяна Русецька: живопис

 Художники по лялькам: Вікторія Мендель, Вікторія Бондюхова, Олена Пірожок, Олена Оплаканська, Власта Лавренчук, Лана Овчиннікова, Ірина Єлісеєва, Олена Кузьменко, Аліна Ворошилова, Юлія Балуда, та інші.

 

Добавлено:
23.03.2014
Категории:

Червоне — то любов…

Posted: 23.03.2014
Parsuna

«Червоне — то любов…» 21.03-20.04

виставка авторської ляльки українських художників-лялькарів та живопису Тетяни Русецької

Добавлено:
23.03.2014
Категории:

Кукла из паперклея

Posted: 23.03.2014
kukla-lialka-doll-nad-gorodom-katsan-parsuna-ua-

Курс «Стилизованная кукла из паперклея»

для начинающих

Преподаватель: Кацан Анастасия  (г. Киев)

Дата проведения:  февраль

Длительность: 8 занятий по 3 часа

   Цель курса: изготовить методом лепки куклу из полимерных материалов, ознакомить слушателей с основами композиции кукольного дизайна. Помочь освоить навыки лепки головы, рук и ног, причёски.

   Посетив  курс «Кукла из паперклея»,  Вы познакомитесь с премудростями кукольного мастерства, изучите азы пластической анатомии, а также попробуете стать  модельером,  постижером, визажистом, скульптором  одновременно!

Для тех кто не имеет специального образования.

Кто очень хочет попробовать создать чудо своими руками.

Нет ничего невозможного, изготовление куклы кажется невероятно сложным, только потому, что Вы не делали этого раньше!

Добавлено:
16.03.2014
Категории:

Червоне — то любов…

Posted: 16.03.2014
parsuna

 «Червоне — то любов…» 21.03-20.04

виставка авторської ляльки українських художників-лялькарів та живопису Тетяни Русецької

Біографічна замальовка.

Автор Марина Брікімова.

Тетяна народилася в Дніпропетровську. Закінчила Дніпропетровське художнє училище ім. Вучетича, а потім Київську Академію мистецтв і архітектури, факультет сценографії (майстерня Данила Лідера). У Театрі драми і комедії на лівому березі й досі йдуть спектаклі з її декораціями. І хоча вона давно вже не працює сценографом, театр як і раніше приваблює її. Всю творчість Русецької можна розподілити на два періоди: графіка і полотна акрилом і темпера. Серія «Червоне – то любов» – одна з важливих віх другого періоду.

Квіти як стигмати української самосвідомості

– Чому саме сценографія?

– Я завжди хотіла працювати в театрі. Мені це до вподоби. Навіть намагалася поступати в Державний інститут театрального мистецтва до Сергія Бархіна. Але вже тоді навчання стало платним і все зірвалося. Я просто не знала, що в Києві є такий чудовий художник, сценограф як Данило Лідер. Сценографія мені багато чого дала. І в першу чергу це уміння докопатися до істини, виразити її.

– Як філософський світогляд Данила Лідера вплинув на вас? Що ви від нього узяли?

– Уміння дивитися в корінь, бачити суть речей. Данило Данилович і не вчив зовсім. Він просто розповідав приклади зі свого життя, викладав своє бачення, думки. І ми з ним вчилися бачити і сприймати.

– Який у вас найяскравіший спогад про нього?

– Лідер – це саморозвиток. Він не прагнув, щоб хтось миттєво все зрозумів. Він хотів, щоб людина переосмислила складне завдання, і в результаті змогла прийти до простого рішення. Мені запам’яталася його фраза: «У мистецтві є дорога через душу і серце до розуму. Зворотної дороги немає».

– Як і коли у вашій творчості стали з’являтися народні мотиви?

– Я ніколи не думала, що народне мистецтво мене надихне настільки, що я малюватиму квіти. Я пройшла довгий шлях від Шагала до українських художників–примітивістів. От і творчість Марії Примаченко почала мені подобатися нещодавно. Взагалі, чим довше живу, тим цікавіші мені стають художники, що відійшли від реалізму і створили свої світи. Додайте сюди прихід до віри, прочитання Біблії. Все це злилося з народним мистецтвом, побутом.

У мене й чоловік із Західної України. До нашого знайомства я ніколи в селі не жила, у мене не було своєї землі, відчуття власності. Завдяки Андрію, я заговорила українською мовою, побачила сільський побут, доторкнулася до речей, які ми вважаємо раритетами, музейними експонатами, а для них вони залишаються предметами ужитку. Я познайомилася з людьми, які вірять, ходять до храму. Адже я в дитинстві ніколи не ходила до церкви. І похрестилася я сама в 18 років.

Народне мистецтво мене зачепило, особливо вишивка гладдю. Є щось і в моїх роботах від рушників. Мені дуже подобаються червоні величезні квіти на білих рушниках – такі неправильні, «наївні».

– Я б охарактеризувала ваш стиль, як міфологічний експресіонізм. А як би ви його назвали?

– Для себе я визначаю його як етноавангард і не можу відокремити від української мови. Так все сплелося в душі: і ці червоні квіти, які я сприймаю як стигмати української самосвідомості, що й досі кровоточать, і сюжети пісень, і голос Квітки Цисик. Але окрім трагізму в цих квітах є і краса, і божественна, жертовна, абсолютна любов, і земна пристрасть. Адже самі картини не трагічні, тут є й еротизм. Зараз трагічне більше впадає в очі, бо момент такий.

– Абстрактний експресіоніст Марк Ротко, говорив, що при академічному підході художня робота починається з малюнка, він же починає з кольору. А з чого починаєте ви?

– Я – графік. У мене все починається з малюнка. Я не можу писати картину, не намалювавши ескіз. Але в кожного свій підхід. В мого чоловіка величезні, пастозні полотна. Його улюблене слово – «кольорова пляма». Він відразу бачить в кольорі і не розуміє, як це я пишу «дрібним дрипом». А у мене як у графіка взагалі завжди була боязнь кольору. Хоча зараз навпаки, я люблю колір.

 

Добавлено:
13.03.2014

«ЧЕРВОНЕ – ТО ЛЮБОВ…»

Posted: 13.03.2014
Rusetskaja Tatyana

Шановні пані та панове!

Галерея «Парсуна» запрошує на  виставку авторської ляльки

українських художників-лялькарів та живопису Тетяни Русецької

«ЧЕРВОНЕ – ТО ЛЮБОВ…»

Выставка діє з 21.03.14 по 20.04.14

 

Тетяна Русецька: живопис

 Художники по лялькам: Вікторія Мендель, Вікторія Бондюхова, Олена Пірожок, Олена Оплаканська, Власта Лавренчук, Лана Овчиннікова, Ірина Єлісеєва, Катерина Петрик, Олена Кузьменко, Аліна Ворошилова, Юлія Балуда, та інші.

    Кров, очищення, переродження.

Перше враження від картин Тетяни Русецької, особливо з огляду на останні події в Україні, – кров. Вона точиться з полотен, заливає простір галереї, перетікає в глядача. Серце починає битися швидше, хочеться кричати. Ні, не звати на допомогу, а скоріше, як новонароджений, сповіщати світ про свою появу, переродження свідомості, відродження нації. І чим довше дивишся на картини, тим більше вогняно-червоні квіти обпалюють. Але в цій пожежі душа не згорає, як неопалима купина, вона переходить на новий рівень розвитку, очищується від наносного, буденного. І біль, і любов українського народу ллються з полотен піснями.

Придивляючись до робіт уважніше… Білий фон викликає відчуття чистоти, зосередженості, сили волі. Квіти, переплітаючись, зливаються у химерні образи, де-не-де розпливаючись яскраво-червоними плямами, ніби вишивальниця вколола палець та продовжує працювати, навіть не помічаючи, що рушник забруднений.

Асоціації з рушниками не випадкові. В Україні це невід’ємна частина побуту і раритет водночас. Ними прикрашають ікони, перев’язують руки молодятам. Їх вишивають на щастя дітям. Рушник, вишитий гладдю, – основний лейтмотив даної серії робіт і джерело натхнення Тетяни Русецької.

Там крізь квіти проступає чіткий силует корови («Годувальниця», 2012). Тут – квітне терен («Терен», 2012), дивлячись на який так і хочеться затягнути: «…а цвіт опадає, хто в любові не знається, той горя не знає». На «Українському пейзажі» (2012) одна дівчина шиє, друга – несе воду, позаду басує кінь. І не зрозуміло, – чи вони дійсно там всі присутні, чи глядач їх щойно вигадав.

Можна довго вдивлятися в ці полотна, занурюючись у квітковий вир та виринаючи разом із реальними та примарними образами, але краще це робити без провідника. Адже творчість Русецької викликає в кожного свої асоціації.

 Образний ряд продовжують авторські ляльки українських художників. Витримані в червоному і білому кольорах, вони підсилюють враження та енергетику експозиції.                                                                                                                                (Марина Брікімова)

In the cruel light of recent Maidan reprisals against activists, the first impression from Tatiana Rusetska’s paintings is a vision of blood.  It seemingly drips from the confines of the canvases, seeps into the gallery, and touches the observer.  It compels hearts to beat faster, escalating the intensity to the point of crying out.

It would not be a cry for help, though.  Like a cry of an infant, it’s a new creation’s announcement to the world about her existence.  It’s signal about a renaissance of consciousness, a beacon of rebirth of the nation.

The more one contemplates the art, the more he senses the incendiary nature of fiery red flowers.  Their searing petals can set off a spiritual inferno, yet even with all its blistering intensity it would leave the viewers unhurt.  In life’s great forest of souls, this blaze helps clear the emotional underbrush formed by all things ordinary, dull, and unimportant.

All the love, all the pain felt by Ukrainian people radiates from these paintings, warming the hearts of viewers, and leaving behind embers to help them start fires of their own.