Пресс релизы

Добавлено:
14.01.2015
Категории:

Коли…

Posted: 14.01.2015
galereya-parsuna-koli-vistavka

Запрошуємо на виставку

«Коли…»

кераміка О. Гаврилової та графіка Н. Онищенко

з 22.01.15 по 05.02.15

Коли ясного дня стоїш на верхівці якогось пагорба і дивишся, як хмари повільно повзуть небом і тягнуть по землі свою тінь, а потім розчиняються за видноколом…

Коли вітер злегка колише верхівки дерев…

Коли в зимовому морозному ранку починаєш вгадувати ілюстрації з улюбленої дитячої книжки…
Що відбувається, КОЛИ…
У кожної історії є початок, але він не завжди очевидний. Часом до нього тягнуться найтонші ниточки, тендітні непомітні зв’язки, що важко збагнути. Їх можна тільки вгадати.
Але завжди можна скористатися рецептом-
ймовірно, якщо довго дивитись, як спливає вода в річці, а потім закрити очі, тоді на зворотному боці повік серед веселкових плям промайне щось схоже на усвідомлення.
Хоча, вочевидь, буває і так…
Передчуття події раптом виринає із, здавалося б, абсолютно не пов’язаних з нею речей.
Коли без будь-якої очевидної причини з’являється відчуття незворотної зміни.
Напевно, так почувають себе мандрівники, стоячи на порозі перед тим, як вирушити в нову подорож.
Уявне та реальне, причини і наслідки – ось тема, на яку ми пропонуємо вам дати волю своїй фантазії.
Кожен наш твір – це ніби початок історії.
Ми не можемо розповісти чим вона закінчиться, але ви можете розповісти нам.

Роботи запропоновані вашій увазі виконані в принципово відмінних техніках та матеріалах, але об’єднанні спільною ідеєю та подібністю світосприйняття авторів. Зворушливі образи та вигадливі візерунки Надії Онищенко знайшли своє втілення в текстильних та світлових об’єктах. ЇЇ графіка прагне вирватись із обмежень площини і почати взаємодіяти з простором, як об’ємна річ.

Керамічні скульптури Гаврилової Ольги, можна охарактеризувати як тактильні: випалена глина є тверда, але плавні лінії та округлі форми скульптур залишають відчуття теплоти живого дотику вогняної стихії. Образи декоративно спрощені, часом майже двомірні, як ілюстрація чи орнамент на текстилі. Кераміка та ліногравюра авторів доповнюють одне-одного, органічно поєднуючи свої образотворчі засоби, виявляючи невичерпну глибинність українського буття.

 

Добавлено:
16.12.2014
Категории:

Круговерть

Posted: 16.12.2014
kukla-lialka-doll-krugovert-pastel-vistavka-parsuna-ua

Дорогие друзья!

Галерея «Парсуна» приглашает посетить  выставку авторских кукол

и пастелей Анны Ярмолюк.

«Круговерть»

Выставка продлится с 19.12.14 по 15.01.15

Зима,  весна, лето, осень, и снова зима….идут чередой независимо от наших пристрастий и пожеланий, сливаясь в едином потоке жизни и распадаясь на фрагменты воспоминаний. Сначала кажется, что ты никогда ничего не забудешь, но старые зарубки стираются, образуются новые, и только времена года все так же неизменно сменяют друг друга. Их «круговерть» для харьковской художницы Анны Ярмолюк олицетворяет  постоянство, которого сегодня так не хватает. По ее словам, смена времен года, — то немногое, что осталось неизменным в нашей жизни. Отсюда и название выставки, такой знаковой для Анны. Круговерть.

Ее персонажи повзрослели. Раньше каждый из них, даже взрослый, — был ребенком, был счастлив в своем мире, занимаясь своими повседневными делами. Дети с наслаждением шлепали по лужам, обнимали собак и кошек (например, как в работе «Двое под красным зонтом»), бежали вприпрыжку из школы. Вяжущая старушка с умилением наблюдала, как кот гоняет клубок. И даже утюги разговаривали!

Теперь картины Анны стали излучать житейскую мудрость, философское мировосприятие и легкую грусть.

Зима… Новый год… Ожидание чуда, запах мандарин, хвои. Время для загадывания желаний и их выполнения, время смеха, мишуры, красивых шаров и широких улыбок, шоколадных конфет и веселых стихов под елкой. Время зимних забав: санок, снежков, снеговиков. На этой картине снег сыплет за шиворот,  но дети не обращают на него внимания. Мальчишка ставит один ком на другой. А соседка Юлька катает третий поменьше. А кто-то уже побежал за морковкой. И вот страж добрых снов почти готов.

До полуночи остается совсем немного. На картине

«И пойдет снег», старушка с собачкой спешат домой, где за празднично накрытым новогодним столом их ждут дети, внуки, соседи, друзья. У нее лишь минутка, чтобы побыть наедине с собой и загадать желание, загадать сейчас, пока оно не забылось в праздничной кутерьме.

А  » Зимние каникулы»?. Их сложно себе представить без катания с горки. Взобрался на вершину, взгромоздился верхом на санки, намотав на руку веревку, оттолкнулся и помчался наперегонки с ветром! Подпрыгиваешь на трамплинах, обгоняешь снежинки, чтобы проехать дальше всех, установить новый рекорд. Настоящее снежное родео… Не удержался «в седле» на очередной кочке, — и дальше катишься вниз кувырком.  На глаза слезы наворачиваются, а ты встаешь, отряхиваясь, и потираешь ушибленное место. Друзья подбадривают: «Это что, вот нас минут десять назад так развернуло!!! У-у-у!!!» Отмахиваясь, бредешь на старт, уныло волоча перевернутого «коня». А, взобравшись на пик, обо всем забываешь, и снова несешься по белому склону. Жжу-у-ух!!! Жаль спидометров на санки не ставят!

На выставке «Круговерть» с пастельными сюжетами  Ани Ярмолюк  перекликаются авторские куклы украинских художников-

— Насти Кравы, Насти Кацан, Алены Пирожок, Натальи Долганниковой, Ланы Овчинниковой, Виктории Кукало, Виктории Мендель,  Алены Кузьменко, Алины Ворошиловой, Алексея Коваля, Олега Педана, Елена Головленко, Алла Северина, Наталия Чубина и других.   и других.  Каждая работа тревожит в душе далекое-далекое воспоминание о чем-то очень личном, трогательном и щемящем. Это ощущение счастья и детской безмятежности,  то , —  о чем взрослые так часто забывают.

За этот год в стране произошло множество перемен: революция, война на востоке, возрождение национального самосознания. Нам всем есть что переосмыслить и есть над чем задуматься.

М. Брикимова

kukla-lialka-doll-krugovert-pastel-vistavka-parsuna-ua-2

Добавлено:
08.11.2014

Анонс

Posted: 08.11.2014
baner_parsuna_Web_02

­Принцессы на кирпичах

Марина Брикимова

Привычный город, окольцованный лабиринтом дорог, залитый неоновой рекламой, озаренный светом надежд и иллюзий, погруженный в раздумья, клубы сигаретного дыма и угарного газа. Лучше него может быть только город, в котором еще не бывал. Чтобы попасть туда, не обязательно далеко ехать. В галерее «Парсуна» керамисты Владимир Корниенко, Лиза Портнова и Андрей Кириченко создали свой, может быть, самый уютный на земле, и в тоже время фантасмагорический город

Добавлено:
01.10.2014

ГРА ГРАФІКА

Posted: 01.10.2014
posterP.indd

ГРА ГРАФІКА

7.10.14. — 30.10.14

«Митець живе у своєму винятковому вимірі –

вимірі мужньої гри, вибору та напруженої щоденної праці,

яка схожа на пірнання шукача перлів в морській глибині.»

Олег Сидор-Гібелинда

Почнемо з гри.

Гру  можна сприймати як інший світ, протилежний світу повсякденності. Всередині цього світу діють свої правила, своя мова, знаки, своя раціональність, що доступна тим, хто грає або тим, хто цю гру створює.

В грі є свій простір, де проходять дійства: будь-то ігрова дитяча кімната чи шахова дошка, спортивна арена чи артистична сцена… Гра захоплює, занурює в свій світ незвичайного, таємничого. Присутність елементу влади над ігровим світом (в разі перемоги)  приводить гравця до насолоди і почуття всемогутності.

Перефразовуючи відомий вислів У. Шекспіра «Все життя – театр..», можна з невеликою долею іронії сказати, що «все життя – це гра…». Ми виростаємо і наші дитячі іграшки змінюємо  на інші, дорослі.  Але в душі все одно ми – діти, і граємо, мріючи про перемогу.

«Погратися» ми запропонували нашим майстрам-лялькарям і талановитій художниці К. Свіргуненко.

Катерина Свіргуненко – українська  мисткиня — в кожному своєму штриху, вона відрізняється непересічною послідовністю, фанатичною скрупульозністю, невикоріненою жагою «дійти до меж можливого» при випробуванні чергового мотиву… який насправді її просто не відпускає; раз потрапивши на очі – потім уже надовго оселяється в роботах, що створюються нею на теренах різних країн. Наскрізний прихований конфлікт більшості її робіт – між каркасом об’єкту та елегантним капризом тла. Якщо й доводиться жертвувати поверховою гармонією, то компенсація приходить неодмінно. Буденно-повсякденне невблаганно наступає з усіх боків, але «романтична реакція» на нього теж є невблаганною, невідворотною. Митець мужньо опирається домінанті довкілля, врешті-решт перетворюючи його фрагменти – ті, що трапилися йому на очі – на своєрідні «перли творіння», позбавляючи їх новочасної агресії. Мисткиня живе у своєму винятковому вимірі – вимірі мужньої гри, вибору та напруженої щоденної праці, яка схожа на пірнання шукача перлів в морській глибині.

Назва ГРА ГРАФІКА – це переплетіння графічного і наочного зображення гри.

«Девочка в шаре» О. Король — спроба по-своєму побачити наших дітей в їх віртуальному світі. «Справжні музиканти» І. Єлісєєвої, «Гра в піжмурки» О. Пірожок, «Я образилась» Н. Крави, «Гра в шахи» О. Весни, «Веселий потяг» М. Руденко, «Чорна королева» Н. Кацан, «Грай, Фіма, грай!» В. Мендель та інші – казковий  світ, в якому немає правил, а є справжня дитяча безпосередність, яку дорослі  проносять крізь життя.

 

Добавлено:
22.08.2014

Янголи надії

Posted: 22.08.2014
kukla-lyalka-doll-parsuna-com-ua-20

Дорогі друзі!

Колектив галереї Парсуна вдячний усім учасникам, художникам, гостям благодійної виставки «Янголи надії».

Завдяки Вам наша акція здійснилась!

Виставка триватиме до 15 вересня, а до 10 вересня Ви маєте змогу приєднатися до доброчинності,  завітавши в галерею і придбавши авторську ляльку за благодійною (мінімальною) ціною.

 Переглянути роботи можна тут:   Каталог on-line

 З усіх питань звертайтесь за тел.: (044) 425 24 15, 097 494 08 65

або e-mail:  nk@parsuna.ua

Добавлено:
13.08.2014

Янголи надії

Posted: 13.08.2014
2584.192

Шановні пані та панове!

До дня Незалежності України  галерея «Парсуна» запрошує на відкриття виставки

«Янголи надії»

«Янголи надії» – це наша віра в справедливість, добро і мир на Землі.

   Тому окрасою експозиції стали квілти Олени Шуміліної: «Зелений янгол надії»,  «Козак Мамай», «Варвара», – в яких художниця звертається до народних картин та ікон, переосмислюючи власну історію минулого і сучасного. Це своєрідний сакральний комплекс, який уособлює  народ­ну силу духу та патріотизму.

   Декоративний квілтінг, який використовує художниця, – вид рукоділля, у якому вручну, або на машині прошиваються три і більше шарів тканини. Виготовлення таких панно вимагає виняткової акуратності, високої техніки гаптування.

   Декоративні текстильні панно Олени Дерди, – «Світанок», «Місяць у повні», «Натюрморт», – в яких вона використовує техніку батіка, колажу, аплікації, вишивки, – вражають витонченістю і душевністю образів, щедрим використанням кольорів і особливим світосприйняттям.

   В день відкриття виставки відбудеться благодійна мистецька акція-аукціон авторських ляльок, – оберегів  людської душі й долі, символів  предків. Складні, цікаві, ніжні – різні характери ляльок підкреслюють багатогранність теми та її змістів…

     Українські художники надали свої роботи, кошти від продажу яких, підуть на підтримку воїнів  «Головного клінічного військового госпіталю»:

 Ірина Кіршина, Олена Шуміліна, Олена Ступа, Анастасія Кацан, Олена Пірожок, Настя Крава, Марина Руденко, Марися Семіцвет, Ірина Луценко, Елізавета Портнова, Оленка Кравченко, Олена Коростельова, Оксана Весна, Світлана Гоменюк, Вікторія Кукало та інші.

 

 

Каталог on-line:

(доповнюється)

Добавлено:
18.04.2014
Категории:

13 НЕБЫЛИЦ

Posted: 18.04.2014
Tarasenko

Дорогие друзья!

Приглашаем Вас посетить выставку

Елены Ступы (авторские куклы) и Владимира Тарасенко (живопись)

«13 небылиц…»

                    Выставка продлится с 01.05.14 по 31.05.14

 

Адрес: Киев, ул. Хорива, 43

Тел.: (044) 425-24-15, 097 494 08 65

Уютная сказка для гнома и дома

Автор Марина Брикимова

Распахивая стеклянную дверь галереи, попадаешь в мир детских фантазий и сказочных персонажей. С виду обычная обувь, одежда, книги, мебель, домашняя утварь на картинах художника Владимира Тарасенко перестает быть сама собой. Башмаки становятся машинами, книжный шкаф – городской ратушей, вешалки – деревьями, торшеры – уличными фонарями, швейная машина – аркой с воротами. Так ребенок переворачивает табурет, чтобы сделать из него космический корабль, или заглядывает в иллюминатор стиральной машины, погружаясь в Мариинскую впадину. И ты – весь такой взрослый, солидный – включаешься в игру, предложенную автором. Пересматриваешь назначение привычных вещей. И вот уже персидский ковер превращается в оживленный проспект, а дремлющий на пуфике кот – в памятник посреди площади.

Глядя на картины Владимира Тарасенко, в голове всплывают ассоциации не с работами признанных мастеров живописи, а с литературными произведениями: носовский Незнайка, бредберивский Дрю Эриксон… Тайну раскрыл сам художник, рассказав, что свои образы черпает в основном из книг. Книги дают ему отправные идеи для того, чтобы начать работу. Потом уже сама работа подсказывает, как будет выглядеть картина.

На большинстве полотен художник поэтизирует дом, быт, а вместе с ним и обывателя, обожающего свое жилище, бережно относящегося к книгам, черпающего из них вдохновение, знания о мире. Герой Тарасенко хоть и фантазер, но конформист. Он привязан к своей земле, своему дому, но вряд ли способен что-то радикально изменить вне его. Он уютен, мил как и его мир. Таков и садовник с полотна «Садовник, ловящий взглядом насекомое» (2012). Он взобрался на свою яблоню-стул, обнял палку-хваталку, которая тоже плодоносит, и глядит в упор на стрекозу. Мол, яблоня-то моя. Но та не улетает. Укоризненные взгляды не пугают роящихся бабочек и мух.

Один из ключевых элементов на картинах Владимира Тарасенко – лестницы в небо. Большую часть времени они пустуют. А когда самые отважные герои решают взобраться по ним вверх, то все равно не могут дотянуться до звезд. Да они им и не нужны. Ведь вся их вселенная сосредоточена дома. Поэтому лестницы эфемерны, как мечты. Поэтому и полет на насекомом («Рывок», 2012), вместо головы у которого фонарь, а вместо брюшка дом в три окна и кошелек, набитый долларами, так трогателен. Видно, что на нем далеко не улетишь. Но ведь можно же помечтать.

Рядом с такими мечтателями особенно уютно живется сказочным гномам Елены Ступы.

На одной из выставок жил-был один  — лопоухий, курносый, облизывающийся, с ямочкой на подбородке. Он сидел на ложке, лежавшей поверх открытой банки с вишневым компотом. Большой палец левой ноги победно торчал из крошечного дырявого шерстяного носочка. Левый ботинок-крючок, привязанный к импровизированной удочке, был опущен в банку. Казалось, стоит только отвернуться, маленький плут таки поймает свою вишенку и удерет… Но он все сидел и сидел в предвкушении богатого улова. А сами вишенки были такие аппетитные, что посетители даже спорили: настоящие они или нет.

Теперь в «Парсуне» таких озорных гномиков, созданных Еленой Ступой, собралась целая дюжина. Автор называет их добывайками, сознательно перебравшимися поближе к человеку из лесов и полей, приспособившимися жить в нехитрых лабиринтах коридоров и комнат. Эти веселые, добрые сладкоежки и баловашки с одной стороны гармонизируют пространство и отношения, а с другой – позволяют себе разные шалости. Могут стащить медный котелок, уменьшить его до размеров шапки и гордо щеголять в нем по буфету, или слопать ваш завтрак, или превратить молочник в ванну. Да будут еще друг перед другом хвастать своими проделками. Крошечные взрослые, которые так и не выросли, продолжают дарить ощущение чуда и счастья окружающим. Глядя на них, вспоминаешь, что тоже родом из детства, возвращаешься в сказку.

Автор всех их изобразила на пике озорства. Вот рыжий гном в латаной ковбойской шляпе, решивший достать с неба луну. Он замер на вершине зефирно-печеньковой башни в позе ласточки и кричит: «Э-ге-гей!» До луны еще так далеко. А там курносик в вязаном пальто и клетчатых красных штанишках надул из жвачки огромный шар, и едва не улетел на нем в облака… У каждого из гномов изначально есть своя история, но Елене Ступе больше по душе, когда посетители сами сочиняют небылицы о ее малышах. И они уже ждут новых легенд…

 

Добавлено:
16.03.2014
Категории:

Червоне — то любов…

Posted: 16.03.2014
parsuna

 «Червоне — то любов…» 21.03-20.04

виставка авторської ляльки українських художників-лялькарів та живопису Тетяни Русецької

Біографічна замальовка.

Автор Марина Брікімова.

Тетяна народилася в Дніпропетровську. Закінчила Дніпропетровське художнє училище ім. Вучетича, а потім Київську Академію мистецтв і архітектури, факультет сценографії (майстерня Данила Лідера). У Театрі драми і комедії на лівому березі й досі йдуть спектаклі з її декораціями. І хоча вона давно вже не працює сценографом, театр як і раніше приваблює її. Всю творчість Русецької можна розподілити на два періоди: графіка і полотна акрилом і темпера. Серія «Червоне – то любов» – одна з важливих віх другого періоду.

Квіти як стигмати української самосвідомості

– Чому саме сценографія?

– Я завжди хотіла працювати в театрі. Мені це до вподоби. Навіть намагалася поступати в Державний інститут театрального мистецтва до Сергія Бархіна. Але вже тоді навчання стало платним і все зірвалося. Я просто не знала, що в Києві є такий чудовий художник, сценограф як Данило Лідер. Сценографія мені багато чого дала. І в першу чергу це уміння докопатися до істини, виразити її.

– Як філософський світогляд Данила Лідера вплинув на вас? Що ви від нього узяли?

– Уміння дивитися в корінь, бачити суть речей. Данило Данилович і не вчив зовсім. Він просто розповідав приклади зі свого життя, викладав своє бачення, думки. І ми з ним вчилися бачити і сприймати.

– Який у вас найяскравіший спогад про нього?

– Лідер – це саморозвиток. Він не прагнув, щоб хтось миттєво все зрозумів. Він хотів, щоб людина переосмислила складне завдання, і в результаті змогла прийти до простого рішення. Мені запам’яталася його фраза: «У мистецтві є дорога через душу і серце до розуму. Зворотної дороги немає».

– Як і коли у вашій творчості стали з’являтися народні мотиви?

– Я ніколи не думала, що народне мистецтво мене надихне настільки, що я малюватиму квіти. Я пройшла довгий шлях від Шагала до українських художників–примітивістів. От і творчість Марії Примаченко почала мені подобатися нещодавно. Взагалі, чим довше живу, тим цікавіші мені стають художники, що відійшли від реалізму і створили свої світи. Додайте сюди прихід до віри, прочитання Біблії. Все це злилося з народним мистецтвом, побутом.

У мене й чоловік із Західної України. До нашого знайомства я ніколи в селі не жила, у мене не було своєї землі, відчуття власності. Завдяки Андрію, я заговорила українською мовою, побачила сільський побут, доторкнулася до речей, які ми вважаємо раритетами, музейними експонатами, а для них вони залишаються предметами ужитку. Я познайомилася з людьми, які вірять, ходять до храму. Адже я в дитинстві ніколи не ходила до церкви. І похрестилася я сама в 18 років.

Народне мистецтво мене зачепило, особливо вишивка гладдю. Є щось і в моїх роботах від рушників. Мені дуже подобаються червоні величезні квіти на білих рушниках – такі неправильні, «наївні».

– Я б охарактеризувала ваш стиль, як міфологічний експресіонізм. А як би ви його назвали?

– Для себе я визначаю його як етноавангард і не можу відокремити від української мови. Так все сплелося в душі: і ці червоні квіти, які я сприймаю як стигмати української самосвідомості, що й досі кровоточать, і сюжети пісень, і голос Квітки Цисик. Але окрім трагізму в цих квітах є і краса, і божественна, жертовна, абсолютна любов, і земна пристрасть. Адже самі картини не трагічні, тут є й еротизм. Зараз трагічне більше впадає в очі, бо момент такий.

– Абстрактний експресіоніст Марк Ротко, говорив, що при академічному підході художня робота починається з малюнка, він же починає з кольору. А з чого починаєте ви?

– Я – графік. У мене все починається з малюнка. Я не можу писати картину, не намалювавши ескіз. Але в кожного свій підхід. В мого чоловіка величезні, пастозні полотна. Його улюблене слово – «кольорова пляма». Він відразу бачить в кольорі і не розуміє, як це я пишу «дрібним дрипом». А у мене як у графіка взагалі завжди була боязнь кольору. Хоча зараз навпаки, я люблю колір.

 

Добавлено:
13.03.2014

«ЧЕРВОНЕ – ТО ЛЮБОВ…»

Posted: 13.03.2014
Rusetskaja Tatyana

Шановні пані та панове!

Галерея «Парсуна» запрошує на  виставку авторської ляльки

українських художників-лялькарів та живопису Тетяни Русецької

«ЧЕРВОНЕ – ТО ЛЮБОВ…»

Выставка діє з 21.03.14 по 20.04.14

 

Тетяна Русецька: живопис

 Художники по лялькам: Вікторія Мендель, Вікторія Бондюхова, Олена Пірожок, Олена Оплаканська, Власта Лавренчук, Лана Овчиннікова, Ірина Єлісеєва, Катерина Петрик, Олена Кузьменко, Аліна Ворошилова, Юлія Балуда, та інші.

    Кров, очищення, переродження.

Перше враження від картин Тетяни Русецької, особливо з огляду на останні події в Україні, – кров. Вона точиться з полотен, заливає простір галереї, перетікає в глядача. Серце починає битися швидше, хочеться кричати. Ні, не звати на допомогу, а скоріше, як новонароджений, сповіщати світ про свою появу, переродження свідомості, відродження нації. І чим довше дивишся на картини, тим більше вогняно-червоні квіти обпалюють. Але в цій пожежі душа не згорає, як неопалима купина, вона переходить на новий рівень розвитку, очищується від наносного, буденного. І біль, і любов українського народу ллються з полотен піснями.

Придивляючись до робіт уважніше… Білий фон викликає відчуття чистоти, зосередженості, сили волі. Квіти, переплітаючись, зливаються у химерні образи, де-не-де розпливаючись яскраво-червоними плямами, ніби вишивальниця вколола палець та продовжує працювати, навіть не помічаючи, що рушник забруднений.

Асоціації з рушниками не випадкові. В Україні це невід’ємна частина побуту і раритет водночас. Ними прикрашають ікони, перев’язують руки молодятам. Їх вишивають на щастя дітям. Рушник, вишитий гладдю, – основний лейтмотив даної серії робіт і джерело натхнення Тетяни Русецької.

Там крізь квіти проступає чіткий силует корови («Годувальниця», 2012). Тут – квітне терен («Терен», 2012), дивлячись на який так і хочеться затягнути: «…а цвіт опадає, хто в любові не знається, той горя не знає». На «Українському пейзажі» (2012) одна дівчина шиє, друга – несе воду, позаду басує кінь. І не зрозуміло, – чи вони дійсно там всі присутні, чи глядач їх щойно вигадав.

Можна довго вдивлятися в ці полотна, занурюючись у квітковий вир та виринаючи разом із реальними та примарними образами, але краще це робити без провідника. Адже творчість Русецької викликає в кожного свої асоціації.

 Образний ряд продовжують авторські ляльки українських художників. Витримані в червоному і білому кольорах, вони підсилюють враження та енергетику експозиції.                                                                                                                                (Марина Брікімова)

In the cruel light of recent Maidan reprisals against activists, the first impression from Tatiana Rusetska’s paintings is a vision of blood.  It seemingly drips from the confines of the canvases, seeps into the gallery, and touches the observer.  It compels hearts to beat faster, escalating the intensity to the point of crying out.

It would not be a cry for help, though.  Like a cry of an infant, it’s a new creation’s announcement to the world about her existence.  It’s signal about a renaissance of consciousness, a beacon of rebirth of the nation.

The more one contemplates the art, the more he senses the incendiary nature of fiery red flowers.  Their searing petals can set off a spiritual inferno, yet even with all its blistering intensity it would leave the viewers unhurt.  In life’s great forest of souls, this blaze helps clear the emotional underbrush formed by all things ordinary, dull, and unimportant.

All the love, all the pain felt by Ukrainian people radiates from these paintings, warming the hearts of viewers, and leaving behind embers to help them start fires of their own.