«Імпровізація»
3.10-31.10
«Парсуна» починає новий виставковий рік надзвичайно вишукано. Загадковий SlavaSnisa. Наберіть ці букви в інеті й на вас проллється дощ дивних образів: янголята, рибки, паперові кораблики. Теплий літній дощ. І таке враження, що цей дощ йде давно, а десь під дахом сидить тоненька романтична дівчинка і малює, що заманеться. Чи до неї по даху приходить Маленький принц, той самий, (не тільки ж у пустелю йому приходити) та малює ці дивні картинки для неї. Все, що завгодно, тільки не оцей високий здоровань із голеним черепом. Слава Снісаренко, справді, має майстерню у старому будинку під самим дахом. У великі вікна заглядає небо і, судячи з усього, залітають янголи. Принаймні, із янголами він на короткій нозі: то дивний хлопчик-янголятко на листі з’явиться, то великий, для офорту навіть величезний, янгол-охоронець. Величезний, виглядає, як Жанна Д’Арк, весь такий грізний, у лицарському обладунку, а погляд несподівано ніжний, жіночий.
Психоаналітики говорять, що кожна велика робота, що би на ній не було зображене – автопортрет художника. З Вами все ясно, SlavaSnisa! Жарти-жартами, а у всьому українському мистецтві не знаю більш ніжного та вишуканого, саме вишуканого художника. Кітчу багато, усіх тих дівчаток в мережаних панталончиках. Вони й Маленького принца малюють, аякже ж, ще й за великі гроші, проте, для тих, хто на цьому розуміється, одна лінія Сніси вартує більше, ніж всі їхні принци. Як він може, однією лінією, р-раз – і читаєш ошелешений: Офелія. Офелія, справді Офелія! Славнозвісна «Офелія» прерафаеліта Міллє сприймається поруч із нею важкувато. Офелія – вона ж була як промінчик. Міллє – художник XIX століття, Снісаренко – XXI. Зараз не до подробиць, тільки б музика пролунала, одна – дві ноти, як ті багателі Сільвестрова. Те, що робить Сніса – суцільна музика. Подивіться на «Спогади. Любов». Це можна тільки зіграти, (словами буде кострубато) і зіграти повинен музикант рівня Сільвестрова. А як Слава поєднує оці декоративні візерунки на тканині та свій малюнок! Козацьке бароко славнозвісних парсун із Національного художнього звучить своїм багатоголосим хором.
Останнього часу пана Снісаренка заносить у концептуалізм: паперові кораблики, паперові ж літачки. Заможні дівчатка, шанувальниці його вишуканих квітів, ледь не плачуть, вони ж у черзі, а маестро… кораблики. «Війна, – каже Сніса, – не до квітів». Бачив його у ті страшні дні на Майдані – тягав каміння, щось там подавав відчайдухам-метальникам. Із цих корабликів та літаків ще вийде щось грандіозне, співзвучне нашому карколомному часові. Автор «Герніки» теж не батальну майстерню закінчував.
Олексій Титаренко
Снісаренко В`ячеслав Миколайович народився н 1964 році у м. Запоріжжя.
З 1979 – 1982 навчався у середній Республіканській художній школі ім. Т. Г. Шевченка.
У 1992 закінчив Національну академію образотворчого мистецтва і архітектури (майстерня станкової графіки проф. Чебикін А. В. та Компанець М. І.).
Учасник багатьох художніх виставок в Україні, Чехії, Іспанії, Японії, Білорусі та ін.
Живе і працює в Києві. Роботи знаходяться в приватних колекціях в Україні та за кордоном.