Виставка живопису Давіда Шарашидзе та

авторських ляльок українських художників.

«Парсуна»

17.04 — 10.05

Парсуна — один із ранніх піджанрів портрету, що розмістився на межі сакрального та світського мистецтв і набув поширення у Східній Європі у XVI–XVIII століттях. Просуваючись із заходу до України, парсуна втрачає життєподібність та барокову динаміку, натомість набуває ознаки іконографічної площинності, умовності та фольклорної декоративності, із світського портрету поступово перетворюється на портрет-алегорію. У своєму східному прочитанні парсуна стає піджанром портрету, що переступає власні історичні рамки. Нині це поняття може позначати узагальнений образ людини, за допомогою якого художник намагається виразити певну світоглядну філософію, створити певний комунікативний простір.

Саме у такому специфічному розумінні поняття «парсуна» досконало підходить для позначення циклу живописних робіт Давіда Шарашидзе. Образи людей з’являються у його доробку ще на початку 1990-х і досі залишаються однією із улюблених тем, проходячи разом із художником усі етапи розвитку індивідуального творчого стилю: від барвистих, майже імпресіоністських робіт, написаних широкими розкутими мазками, до лаконічних, вигладжених полотен, де вже не залишилось, напевно, нічого зайвого — композиція і стиль вивірені практично із математичною точністю. І як би не хотілось глядачам уявляти множину жіночих постатей із полотен Давіда у якості присвяти дружині художника, правда у тому, що люди на полотнах Шарашидзе — не конкретні персонажі, але алегоричні образи.

«Коли я зображую старе місто чи букет квітів, йдеться не про конкретну вулицю у Тбілісі або про певну рослину, а про образ міста, образ квітки, — розповідає художник. — Так само із зображеннями людей. Головне — це настрій, який я хочу створити. Йому підпорядковані композиція, колорит і символіка. Я не люблю неспокій — в житті і на картинах, завжди стараюсь звільнити картини від усього зайвого, прибрати усе, що можна прибрати. Створити простір для усамітнення та набуття внутрішнього спокою». У художньому просторі, створеному Давідом, панує вишуканий аскетизм, тут достатньо місця і тиші для появи нових ідей.

Портрети-парсуни ДавідаШарашидзе іноді поверхнево порівнюють із роботами Амедео Модільяні. Цей, безперечно, видатний італієць вже більш ніж століття утримує монополію на видовжені жіночі силуети у європейському живописі, хоча таке трактування людського тіла поширене у фольклорному мистецтві багатьох народів. Модільяні, наприклад, надихався африканською дерев’яною скульптурою, у той час як Шарашидзе виходив із грузинської народної традиції. При більш ґрунтовному розгляді творчості двох художників відкривається ще більше розбіжностей у стилістичному та емоційному наповненні їх творів. Роботи Модільяні, насамперед, несуть портретні риси, зображують конкретних людей досить тілесно та експресивно, його полотна характеризує майже болісна динаміка, відчуття нестачі, відвертість, навіть провокація. Роботи Шарашидзе — це не зовсім портрети, але парсуни. Навіть якщо натхненням для образу художникові слугувала якась конкретна людина, стан спокою, самозаглиблення робить усіх зображених персонажів схожими між собою. Образи Шарашидзе на перший погляд можуть здатися меланхолійними, але насправді вони перебувають у медитативному стані, передаючи відчуття спокою у погляді, у позах, у статичній композиції всього твору. Вони самозаглиблені і самодостатні, хоча простір полотна часто дозволяє і навіть запрошує глядача приєднатися до цієї мовчазної медитації, не для полеміки, але для спільної насолоди тишею і простотою.

Певна діалогічність присутня у роботах Шарашидзе на тему грузинського застілля. Звісно, при розгляді цієї частини творчого доробку художника, першими виникають асоціації між застіллями Давіда Шарашидзета бенкетами у Ніко Піросмані. Втім трактування майже ідентичної теми у цих двох художників абсолютно різне. Застілля Піросмані — це гучний бенкет, веселощі і свято, стіл у Шарашидзе — місце для тихої неспішної бесіди, для читання поезії, розмов про мистецтво. Саме тому на його столі немає нічого, окрім фруктів та вина — це застілля покликане втамувати не фізичний голод, але інтелектуальну спрагу. Загальний стіл стирає відмінності між людьми різного віку та соціального стану, він об’єднує, спонукає до жвавого, але шанобливого обговорення найрізноманітніших тем та ідей. Стіл на роботах Шарашидзе завжди одним боком повернений до глядачів, активно закликаючи нас увійти у зображену ситуацію, попрактикуватись у філософській дискусії у теплій компанії за келихом «Сапераві».

Іванна Стратійчук, мистецтвознавець

Давід Шарашидзе
Народився в 1959 р. у Тбілісі, Грузія.
У 1986 р. закінчив Тбіліський державний університет.
З 1993 року живе і працює в Києві.
Працює у галузях живопису, левкасу, графіки, дизайну.
Роботи знаходяться в арт-центрі ім. Ротко (Латвія) та приватних колекціях Бразилії, України, Грузії, Литви,
Росії, США. Нідерландів, Великобританії, Франції, Австралії, Норвегії, Польщі, Німеччини, Італії, Іспанії,
Фінляндії, Чехії, Канади.
David Sharashidze
Born in 1959 in Tbilisi, Georgia.
In 1986 graduated from Tbilisi State University.
Since 1993 lives and works in Kiev.
Works in painting, gesso, graphics and design.
Works are in art center im.M. Rothko (Latvia) and private collections in Brazil, Ukraine, Georgia, Lithuania, Russia
and the United States. Netherlands, the UK, France, Australia, Norway, Poland, Germany, Italy, Spain, Finland,
Czech Republic, Canada.