LITHO
Posted: 09.12.2015
Галерея «Парсуна» завершує 2015 рік проектом
«LITHO» (літографії та емалі О. Стратійчук) та
«Різдвяні історії» (авторські ляльки українських художників).
Виставка триватиме з 18.12.15 до 16.01.16.
Раніше цього року Оксана Стратійчук вже виносила на розсуд публіки свої барвисті модульні офорти, а також масштабні й розкішні мокуліто. Для камерного і теплого простору галереї «Парсуна» вона підготувала відповідну експозицію, основою якої стануть літографії, виконані впродовж 2014–2015 років під час перебування у різних графічних резиденціях Європи.
Літографії Оксани носять свідомо підкреслений характер мистецьких штудій. Обираючи спосіб малювання на камені, художниця насамперед звертається до найпоширенішої та найбільш характерної літографської техніки — олівця. Його тонка текстура та помітне зерно дозволяють передати відчуття моментального, але професійно виконаного нарису. Лише потім, коли легкість художньої замальовки буде достовірно відтвореною у камені, Оксана збагачує рисунок заливками й набризками літографської туші, анастатичним передруком, працює з технікою меццо-тинто на камені, а часом друкує наклад у кілька кольорів.
Вибір тематики робіт лише на перший погляд здається надто розмаїтим — тут і традиційні для Оксани флористичні мотиви, і замальовки з елементів гардеробу, і передруки з старовинних фотографій… Та це враження минає, коли сприймати ці літографії як своєрідні творчі листи художниці, що летіли у рідні краї — спочатку електронною поштою, а згодом разом із авторкою повертались додому у папках. Старі ковзани, знайдені на блошиному ринку біля будинку-музею Рембрандта, туфлі й сумочка з комісійного магазину в турецькому кварталі, рослини з внутрішнього дворику Амстердамського графічного ательє та з садочку племінниці в Бергені-оп-Зом, листочки, знайдені дорогою до старого міста у Созополі та у морському парку Бургаса… При детальному розгляді кожна робота виявляється зовсім невипадковою, кожна ховає за собою невеличку історію, а також непередаваний обсяг спогадів та вражень, що невербальним масивом емоцій, звуків та смаків живуть у пам’яті людини.
Ляльки українських художників органічно влились в чарівну атмосферу Різдвяної казки, яка розгорнулась навколо прикрашеної новорічної ялинки в галереї Парсуна. Улюблені казкові персонажі дітей та дорослих – маленька Марі і Лускунчик, різдвяні Янголи, гноми, ельфи, Снігуронька та Дід Мороз чекають з нетерпінням на зустріч з гостями галереї.
На відкритті виставки відбудеться презентація нового каталогу О. Стратійчук .
Іванна Стратійчук
Оксана Стратійчук — українська художниця, графік.
Народилася 22 травня 1968 р. у м. Києві.
У 1992 р. закінчила Київський державний художній інститут (зараз Національна академія образотворчого мистецтва та архітектури), графічний факультет, майстерню вільної графіки (викладачі: А.В. Чебикін, М.І. Компанець, В.Д. Сергєєв).
У 1993-1996 рр. проходила асистентуру-стажування при Українській академії мистецтва (керівник — Г.В. Якутович). Магістр графіки.
Член Національної спілки художників з 1992 р.
Твори зберігаються:
- Київський музей російського мистецтва. Київ, Україна.
- Національний музей історії України. Київ, Україна.
- Музей українського народного декоративного мистецтва. Київ, Україна.
- Калінінградська міська художня галерея. Калінінград, Росія.
- Tama Art Museum. Токіо, Японія.
- «Exhibition House». Цесіс, Латвія.
- Пінакотека Торре Канавезе. Торре Канавезе, Італія.
Живе і працює у Києві.
MIFO
Posted: 23.10.2015
Шановні пані та панове!
Галерея «Парсуна» запрошує на персональну виставку
ляльок та живопису Катерини Косьяненко.
«МІФО»
Виставка діє з 06.11.15 по 05.12.15
ЗА ДВОМА ЗАЙЦЯМИ АБО ГРА З БІСЕРОМ
Ніколи не будьте занадто серйозними. Навіть тоді, коли займаєтесь такою непростою справою як мистецтво, живописом чи чимось подібним. Творення нової реальності — завжди захоплююча химерна гра з чаклуваннями, мареннями, вигадуваннями. Незбагненний втаємничений процес. Творення може бути відзеркаленням реального життя, точним його повторенням, або тотальним перетворенням до межі повної невпізнанності. Головне — бути чесним із собою та людьми, не прикидатись занадто розумними. Просто творити без обмежень фантазії, від щирого серця, із захопленням та насолодою, передаючи позитивну енергію людям. Тоді навіть така, здавалось би, пустотлива річ як лялька, стане твором мистецтва!
Амплітуда мистецьких вподобань у талановитого митця досить велика. Від авторського оригінального картинного фігуративу, епічного реалістичного пейзажного живопису, традиційного ортодоксального іконописання – до чаклування над чудернацькими пустотливими ляльками. У Катерини Косьяненко, художниці, яка закінчила театрально-декораційне відділення НАОМА, є достатній досвід творення чудернацьких інтер’єрних ляльок, лялькових персонажів для театральних макетів. Це були дійові особи в історичних костюмах в студентських сценографічних проектах до п’єс Вільяма Шекспіра («Отелло», «Гамлет»), вінтажні персонажі з п’ єси Антона Чехова («Три сестри»), фольклорні — в гуцульських строях до твору Михайла Коцюбинського («Тіні забутих предків»). Ще були янголи, лицарі, птахи, вигадані істоти…
Ляльки можуть бути скляними, кольоровими ляльками-льодяниками, схожими на маленькі вітражні фрагменти. Керамічно-ганчірно-бісерними вигадливими істотами, у яких точно є якісь містичні властивості і яскрава особистість. Бажання зануритись у незвичне і зайнятися чимось нестандартним з’являється час від часу у кожної людини, навіть у митця. Коли руки аж сверблять від бажання щось створити-зліпити-почаклувати. І раптом, з нічого народжується чудернацька істота, химерно декорується, набирає впевненості, достовірності, індивідуальних виразних рис. Посміхається, майже починає говорити. Створіння вигадані, в чомусь, без сумніву, містичні і кармічні. Про якихось з них щось відомо, хоча б усталене ім’я та життєва історія (міф). Інші прийшли з нізвідки, про них ніколи ніхто навіть не чув, і, вже точно, ніколи раніше не бачив. Міфи, вигадки, примари. Нам кажуть, що міфологічне – це таке інтерпретоване вигадане, але майже правдиве життя, якийсь його зріз чи сегмент. І твориться таке лялькове диво досить спонтанно для того, щоб не було у цьому житті нудно. Щоб було красиво, весело і казково.
Тож, в листопадовій 2015 року експозиції галереї «Парсуна» живописні грона багаторядових намист переплітаються з бісерними вишуканими ляльковими фактурами. Намальовані (як не дивно, достовірно до повної ілюзії пахощів і солодкого присмаку) парафрази східних спецій та солодощів додають екзотичного присмаку до декору чудернацьких яскравих ляльок. Заквітчана русалка, птахи з райського саду, східно-килимовий кентавр, гуцули-зайцелови, серія вітражних ляльок. Набір персонажів досить хаотичний, та ці, здебільшого жіночо-міфологічні істоти, що колись захотіли з’явитись на світ божий в образі саме такої авторської ляльки. Будемо вважати експозицію антологією авторської ляльки (ляльки 2001-15 років народження) Катерини Косьяненко. Тож, маємо нагоду насолоджуватись яскравими сонячними кольорами живопису, неймовірними фактурами, оригінальними образами та ляльковими персонами!
Лідія Гурська, мистецтвознавець
КОСЬЯНЕНКО КАТЕРИНА ВОЛОДИМИРІВНА — українська художниця.
Народилася в 1978 р. у Києві.
Закінчила Республіканську художню школу ім. Т.Г. Шевченка (1996 р.),
Національну академію образотворчого мистецтва і архітектури (2002 р.). Навчалася на театрально-декораційному відділенні у Д.Д.Лідера. В 2005 р. закінчила асистентуру-стажування НАОМА, живописна майстерня В.І. Гуріна.
Магістр живопису.
Член Національної спілки художників України (з 2002 р.).
Учасниця всеукраїнських художніх виставок (з 1999 р.), міжнародних виставок (з 2003 р.).
Працює в галузі станкового малярства.
З 2009 р. — резидент Cite internationale Des arts (Париж).
ПЕРСОНАЛЬНІ ВИСТАВКИ (вибірково):
2000 «МАНДРИ ВДВОХ». «Галерея Дім Миколи», Київ
2003 «СЕРПЕНЬ. ВІДЛУННЯ». Український Фонд культури, Київ
2004 «KATERYNA KOSYANENKO». Галерея «Galerie – Celinе», Париж
2005 «КАЛЕНДАР». Галерея Національної спілки художників України «Мистець», Київ.
2006 «CALENDRIER». Культурно-інформаційний центр Української Амбасади, Париж.
2007 «АНТОЛОГІЯ». Галерея «Колекція», Київ.
2008 «ТРАМОНТАНА». Київський музей російського мистецтва, галерея «Колекція», Київ.
2011 «KOLOROPRZESTRZEN». Галерея «Arsene Galeria Wiatrak», Краків.
2013 «KIEV – NICE». Галерея домініканського собору, з фондом Matrix Orange (Гаага), Ніцца (Франція).
«SUMMERTIME». Галерея “Триптих”, Київ.
«МАМАЇ ТА МАМАЇВНИ». Черкаський обласний художній музей.
«МОЇ МАМАЇ». Галерея «КалитаАртКлуб», Київ.
2014 «MAMAJE I MAMAJOWNE». Галерея «КалитаАртКлуб» і Galeria Marszalkowska міста Ольштин, Польща.
«SWEETS AND SPICES» («Спeції та солодощі») «N2N Gallery». UAE, Abu Dhabi.
2015 «Тіні забутих предків”. Галерея «Centrum Sztuki Fort Sokolnickiego», Варшава, Польща.
ВІДЗНАКИ:
Перший Приз Осіннього Салону в галузі живопису
(1 er PRIX de PENTURE des Amis du SALONE D’AUTOMNE), Париж, Франція.
2004 Стипендія Президента України.
Cтипендія Київського Міського Голови.
Грант Президента України для обдарованої молоді.
2006 Срібна медаль Академії мистецтв України.
2009 5-а Премія в галузі живопису ( 5 Premio Pittura Lorenzo di Magnifico) і медаль «Лоренцо
Медичі». Бієнале сучасного мистецтва у Флоренції, Італія.
2011 Стипендiя Мiнiстерства Культури Республiки Польща «GAUDE POLONIA».
Джем
Posted: 25.09.2015
“Імпровізація. Джем“
3.10-31.10
●Графіка С. Снісаренко.
● Художники по лялькам: Н. Крава, В. Мендель, О. Кузьменко, Н. Кацан, А. Ворошилова,
О. Пірожок, В. Кукало, В. Бондюхова, І. Бистрицька, Н. Долганнікова, Т. Іносова, С. Рихальська, Л. Овчиннікова, Є. Дімітріу, О. Головленко, О. Король
Надзвичайно вишукано галерея «Парсуна» починає новий виставковий рік проектом “Імпровізація. Джем“, який несподівано поєднав графіку С. Снісаренко та авторську ляльку українських художників.
Загадковий SlavaSnisa виглядає як Жанна Д’Арк, — весь такий грізний, у лицарському обладунку, а погляд несподівано ніжний, жіночий. Жарти-жартами, а у всьому українському мистецтві немає більш ніжного та вишуканого художника. Як він може, однією лінією, р-раз – і читаєш ошелешений: Офелія. Офелія, справді Офелія!
Те, що робить Сніса – суцільна музика. А як Слава поєднує оці декоративні візерунки на тканині та свій малюнок! Козацьке бароко славнозвісних парсун із Національного художнього звучить своїм багатоголосим хором.
Останнього часу пана Снісаренка заносить у концептуалізм: паперові кораблики, паперові літачки. І з янголами він на короткій нозі: то дивний хлопчик-янголятко на листі з’явиться, то великий, як для офорту навіть величезний, – янгол-охоронець.
Найбільш дивовижним у творчості Снісаренко є те, що до його робіт ми не звикаємо, а кожного разу відкриваємо в них щось нове, так само як і в ляльках, якими не перестають «гратися» українські лялькарі. Ви коли-небудь смакували мадейру — вино бурштинового кольору з карамельно-горіховими відтінками аромату? Цього чарівного напою «Зосталась остання бочка…» саме так називається робота Ірини Бистрицької. Із творчим азартом шукають себе А. Ворошилова та А. Пірожок у різних техніках авторської ляльки, комбінуючи прийоми вишивки, аплікації та колажу («Солодкі мрії», «Абрикоска»). Робота Н. Крави «Персик» не просто образ східної красуні, наближений до реалій, — це сама краса за формою, почуттям, настроєм. Повна протилежність «солодкій грації» – зухвалий самовпевненій «Кавун» В. Мендель вражає емоційністю та оригінальною пластикою. Вправністю і точністю образного рішення дивує робота В. Кукало «Початок» як символ родини. Святом кольору сприймається «Шипшина» Н. Кацан, де кожний фрагмент розрахований на уважне придивляння. «Аліпія» Н. Долганнікової впізнавана, але все ж таки інша – вона чутлива і чиста, як сама любов.
Як назвати всіх цих ляльок? Образами настрою? Алегорією почуттів? Саме Джем – Імпровізація влучна назва, де відчуття стає пластикою, яка в свою чергу перетворюється в звуки, рухи, розмиває грані реальності і фантазії.
Gallery Parsuna is beginning the new year of exhibitions with a sophisticated new project called “The Jam (Improvisation)”, which unexpectedly unites the graphic designs by S. Snisarenko with handcrafted dolls created by various Ukrainian artists. Betrayed by the gentle look in his eyes, the mysterious SlavaSnisa nevertheless channels the fearsome look of knightly-clad Joan of Arc. All humor aside, you’d be hard pressed to find a more refined artist in the entire Ukrainian art scene. The mastery of his skills is hard to fathom – with a single line he can create an entire graphical scene. Truly, what he does is music captured in the form of fine art. Slava’s ability to unite decorative embroidery with his drawings is unparalleled. It’s as if he compels Cossack-themed baroccos sing like a great choir of style and color. Recently, Mr. Snisarenko has been experimenting with conceptualism by creating toy ships and planes out of paper. He’s very familiar with the angelic imagery, too, making tiny cherubs appear on paper as effortlessly as imposing guardian angel figures. However, the remarkable thing about Snisarenko’s art is that it’s impossible to get tired of – we always find something new in it. This exploration of newness is present in the works of other Ukrainian dollmakers. Have you ever tasted madeira, the amber-hued island wine with notes of nut and caramel? “Only one barrel left” is what Irina Bystritska informs us of with her art. Artists A. Voroshilova and A. Pirozhok are eagerly finding themselves through their work with handcrafted dolls, embroidery, clip art, and collage, with such works as “Solodki Mriyi (Sweet Dreams)” and “Abrykoska (Apricot)” to show for it. The work by H. Krava called “Persyk (Peach)” doesn’t just capture a realistic image of an Eastern beauty, it channels the concept of beauty itself through form, feeling, and mood. The exact opposite to “Sweet Grace” is the self-absorbed braggart “Kavun (Watermelon)” by V. Mendel, who impresses with his emotional charge and plasticity. V. Kukalo’s “Pochatok (The Beginning)” excites viewers with exactness and deliberateness while symbolizing all things familial. H. Katsan’s “Shypshyna (Sweetbriar)” is made to be examined closely. N. Dolgannikova’s “Alipiya” seems somehow familiar yet different enough in its purity and calmness. How would one view these dolls? As symbols for different moods? As allegories for feelings? We think that “The Jam” is a good name to call the event where a feeling gains plasticity, turns into movement and sound, and blurs the boundaries between reality and fantasy.
Імпровізація
Posted: 24.09.2015
«Імпровізація»
3.10-31.10
«Парсуна» починає новий виставковий рік надзвичайно вишукано. Загадковий SlavaSnisa. Наберіть ці букви в інеті й на вас проллється дощ дивних образів: янголята, рибки, паперові кораблики. Теплий літній дощ. І таке враження, що цей дощ йде давно, а десь під дахом сидить тоненька романтична дівчинка і малює, що заманеться. Чи до неї по даху приходить Маленький принц, той самий, (не тільки ж у пустелю йому приходити) та малює ці дивні картинки для неї. Все, що завгодно, тільки не оцей високий здоровань із голеним черепом. Слава Снісаренко, справді, має майстерню у старому будинку під самим дахом. У великі вікна заглядає небо і, судячи з усього, залітають янголи. Принаймні, із янголами він на короткій нозі: то дивний хлопчик-янголятко на листі з’явиться, то великий, для офорту навіть величезний, янгол-охоронець. Величезний, виглядає, як Жанна Д’Арк, весь такий грізний, у лицарському обладунку, а погляд несподівано ніжний, жіночий.
Лялькова скриня
Posted: 25.08.2015
Дорогі друзі!
У вересні виставкова зала галереї Парсуна перетвориться на лялькову скриню. Саме так називається нова експозиція галереї. Лише тут можна буде побачити роботи українських художників-лялькарів, виконані в різних техніках і жанрах. Ляльки з металу і дерева, пластика та текстилю створюють характерну атмосферу старого Подолу, в якій поєднуються історія, містика, казка і фантазія.
Ляльки українських художників зі скрині: О. Педан, Г. Груша, Н. Крава, В. Мендель, В. Бондюхова, М. Руденко, В. Кукало, В. Лавренчук.
Пилигримы
Posted: 08.05.2015
Выставка эмалей Алексея Коваля и скульптуры Александра Кузьмина
«Пилигримы»
с 15.05.15 по 14.06.15
Воины, пираты, цари, волхвы, ангелы, демоны, мудрецы, великаны… Персонажи легенд и сказок разных стран мира, путешествующие из одного эпоса в другой, материализованные в реальности по воле художника Алексея Коваля и скульптора Александра Кузьмина. Яркие как впечатления от пережитых приключений, разные как воспоминания. Галерея «Парсуна» собрала этих удивительных пилигримов фольклора под одной крышей.
Парсуна
Posted: 11.04.2015
Виставка живопису Давіда Шарашидзе та
авторських ляльок українських художників.
«Парсуна»
17.04 — 10.05
Парсуна — один із ранніх піджанрів портрету, що розмістився на межі сакрального та світського мистецтв і набув поширення у Східній Європі у XVI–XVIII століттях. Просуваючись із заходу до України, парсуна втрачає життєподібність та барокову динаміку, натомість набуває ознаки іконографічної площинності, умовності та фольклорної декоративності, із світського портрету поступово перетворюється на портрет-алегорію. У своєму східному прочитанні парсуна стає піджанром портрету, що переступає власні історичні рамки. Нині це поняття може позначати узагальнений образ людини, за допомогою якого художник намагається виразити певну світоглядну філософію, створити певний комунікативний простір.
Саме у такому специфічному розумінні поняття «парсуна» досконало підходить для позначення циклу живописних робіт Давіда Шарашидзе. Образи людей з’являються у його доробку ще на початку 1990-х і досі залишаються однією із улюблених тем, проходячи разом із художником усі етапи розвитку індивідуального творчого стилю: від барвистих, майже імпресіоністських робіт, написаних широкими розкутими мазками, до лаконічних, вигладжених полотен, де вже не залишилось, напевно, нічого зайвого — композиція і стиль вивірені практично із математичною точністю. І як би не хотілось глядачам уявляти множину жіночих постатей із полотен Давіда у якості присвяти дружині художника, правда у тому, що люди на полотнах Шарашидзе — не конкретні персонажі, але алегоричні образи.
«Коли я зображую старе місто чи букет квітів, йдеться не про конкретну вулицю у Тбілісі або про певну рослину, а про образ міста, образ квітки, — розповідає художник. — Так само із зображеннями людей. Головне — це настрій, який я хочу створити. Йому підпорядковані композиція, колорит і символіка. Я не люблю неспокій — в житті і на картинах, завжди стараюсь звільнити картини від усього зайвого, прибрати усе, що можна прибрати. Створити простір для усамітнення та набуття внутрішнього спокою». У художньому просторі, створеному Давідом, панує вишуканий аскетизм, тут достатньо місця і тиші для появи нових ідей.
Портрети-парсуни ДавідаШарашидзе іноді поверхнево порівнюють із роботами Амедео Модільяні. Цей, безперечно, видатний італієць вже більш ніж століття утримує монополію на видовжені жіночі силуети у європейському живописі, хоча таке трактування людського тіла поширене у фольклорному мистецтві багатьох народів. Модільяні, наприклад, надихався африканською дерев’яною скульптурою, у той час як Шарашидзе виходив із грузинської народної традиції. При більш ґрунтовному розгляді творчості двох художників відкривається ще більше розбіжностей у стилістичному та емоційному наповненні їх творів. Роботи Модільяні, насамперед, несуть портретні риси, зображують конкретних людей досить тілесно та експресивно, його полотна характеризує майже болісна динаміка, відчуття нестачі, відвертість, навіть провокація. Роботи Шарашидзе — це не зовсім портрети, але парсуни. Навіть якщо натхненням для образу художникові слугувала якась конкретна людина, стан спокою, самозаглиблення робить усіх зображених персонажів схожими між собою. Образи Шарашидзе на перший погляд можуть здатися меланхолійними, але насправді вони перебувають у медитативному стані, передаючи відчуття спокою у погляді, у позах, у статичній композиції всього твору. Вони самозаглиблені і самодостатні, хоча простір полотна часто дозволяє і навіть запрошує глядача приєднатися до цієї мовчазної медитації, не для полеміки, але для спільної насолоди тишею і простотою.
Певна діалогічність присутня у роботах Шарашидзе на тему грузинського застілля. Звісно, при розгляді цієї частини творчого доробку художника, першими виникають асоціації між застіллями Давіда Шарашидзета бенкетами у Ніко Піросмані. Втім трактування майже ідентичної теми у цих двох художників абсолютно різне. Застілля Піросмані — це гучний бенкет, веселощі і свято, стіл у Шарашидзе — місце для тихої неспішної бесіди, для читання поезії, розмов про мистецтво. Саме тому на його столі немає нічого, окрім фруктів та вина — це застілля покликане втамувати не фізичний голод, але інтелектуальну спрагу. Загальний стіл стирає відмінності між людьми різного віку та соціального стану, він об’єднує, спонукає до жвавого, але шанобливого обговорення найрізноманітніших тем та ідей. Стіл на роботах Шарашидзе завжди одним боком повернений до глядачів, активно закликаючи нас увійти у зображену ситуацію, попрактикуватись у філософській дискусії у теплій компанії за келихом «Сапераві».
Іванна Стратійчук, мистецтвознавець
Давід Шарашидзе
Народився в 1959 р. у Тбілісі, Грузія.
У 1986 р. закінчив Тбіліський державний університет.
З 1993 року живе і працює в Києві.
Працює у галузях живопису, левкасу, графіки, дизайну.
Роботи знаходяться в арт-центрі ім. Ротко (Латвія) та приватних колекціях Бразилії, України, Грузії, Литви,
Росії, США. Нідерландів, Великобританії, Франції, Австралії, Норвегії, Польщі, Німеччини, Італії, Іспанії,
Фінляндії, Чехії, Канади.
David Sharashidze
Born in 1959 in Tbilisi, Georgia.
In 1986 graduated from Tbilisi State University.
Since 1993 lives and works in Kiev.
Works in painting, gesso, graphics and design.
Works are in art center im.M. Rothko (Latvia) and private collections in Brazil, Ukraine, Georgia, Lithuania, Russia
and the United States. Netherlands, the UK, France, Australia, Norway, Poland, Germany, Italy, Spain, Finland,
Czech Republic, Canada.
Ковчег
Posted: 27.02.2015
Выставка живописи Леонида Берната и
авторских кукол украинских художников.
«Ковчег»
с 04.03.15 по 07.04.15
«Доброта — это качество, излишек которого не вредит», — утверждал когда-то Джон Голсуорси. И как бы дерзкое современное искусство ни пыталось по этому поводу иронизировать, именно душевные картины действуют на нас, словно успокоительная микстура.
Такие полотна моментально остаются на сетчатке глаза. Они греют каким-то неведомым теплом, а потом даже являются во сне. И очень хочется такую картину разобрать на запчасти, как музыкальную шкатулку, или хорошенько потрясти вверх тормашками, чтобы из нее выпала какая-либо подсказка, наконец-то все объясняющая. Работы киевского художника Леонида Берната, на удивление, взламывать не хочется. Из боязни, что их смысл упорхнет, как красивая бабочка. И это будет вдвойне обидно, ведь его удивительные и загадочные персонажи кажутся знакомыми и близкими. Они умиротворенно взирают со своих дивных параллельных миров, будто добрые волшебники из любимых детских сказок. Но это лишь первое впечатление от работ художника. Если копнуть глубже, его левкасы откроют богатые метафоры, сакральные аллюзии и философские размышления, которые автору удается выражать мягким языком живого цвета и светящейся фактуры. Как восточный мудрец, Бернат ненавязчиво гармонизирует пространство вокруг себя, задорно искажает действительность, если она чересчур серьезна, и изящно румянит ей щеки, если она излишне бледна. Впрочем, как выяснилось, искренность и легкость — это не только художественная манера автора, но и его внутреннее мироощущение.
Лейтмотивом выставки стала двухметровая инсталляция — «Ковчег». Как-будто открытая дверца, подвешенная к стене за массивное железное кольцо. Посредине этой дверцы — огромная книга, а может икона, на которой изображен лик. На фигурной поверхности находится большое количество деревянных зверушек, которых сотворил великолепный мастер — Иван Федорович Ной.
На вопрос, как Вам удается создавать такие на редкость светлые работы и сохранять внутренний оптимизм, — Леонид ответил: «Знаете, я даже ничего специального для этого не делаю. Мне от рождения достался жизнерадостный характер. Потом это чувство отшлифовалось в книжной графике, в частности, в детской иллюстрации. Я не против жесткой подачи в искусстве, но сегодня мир и без того переполнен агрессией, а мне вовсе не хочется играть в одни ворота.»
Ольга Бирзул DOMUS DESIGN
Леонид Бернат родился в 1962 году в Киеве. Окончил Республиканскую художественную школу им. Т. Г. Шевченко, затем в 1990 году — факультет графического дизайна Национальной академии изобразительного искусства и архитектуры. С 2000 года — член Национального Союза художников Украины. Иллюстрировал детскую литературу, в частности, книги Агнии Барто. Оформил первые публикации украинского писателя-драматурга Богдана Жолдака.
Персональные выставки:
1995 – галерея «Нэф», Киев,Украина
1997 – галерея «Sud», Магдебург, Германия.
1999 – «Дух Иконы», галерея «Gala Galerie», Магдебург, Германия
2004 – «Левкасы», галерея «Coal Harbour», Ванкувер, Канада
2005 – «Сорок три», левкасы. Галерея современного искусства «Арт-блюз», Киев Украина
2006 – «Крылья», левкасы, живопись, фотография. Галерея современного искусства «Арт-Блюз» Киев Украина.
2007 – галерея «Ленин», Запорожье, Украина
2008 – Международный художественный фестиваль «Арт-Киев» (каталог)
2009 — Выставка « Химеры острова Лидо», галерея «Парсуна», Киев, Украина
2009 – Проект «Світ Левкасу», Украинский Дом,
международний фестиваль «Fine-Art-2009»
Его работы выставлялись в Германии, Австрии, Канаде, США, Болгарии и России.
Живет и работает в Киеве.
Аттракцион
Posted: 05.02.2015
Что наша жизнь? Игра? Театр? Режиссер, сценарист и мастер-кукольник Олег Педан считает, что это «аттракцион» – аппарат, за некую плату выдающий вариант развития событий. Не устроил результат – начни сначала, достаточно бросить в щель следующую монетку. Главное, найти ее в кармане.
Игра и жизнь тесно переплетены в новом анимационном фильме Педана, который так и называется «Аттракцион». Мультипликатору, по его словам, впервые удалось написать сценарий, где с одной стороны ничего особенного не происходит, а с другой – за восемь минут проходит жизнь.. При этом присутствие главного героя в картине ощущается, но его целиком в кадре нет. Он тоже наблюдатель, зритель видит происходящее его глазами.
Действие начинается утром, зимой, в детстве — с войны снеговиков…
Несмотря на несколько пессимистичный, философский сюжет, персонажи Олега Педана не теряют своего обаяния, остаются милыми, позитивными. Им хочется сопереживать. К ним можно будет прикоснуться в галерее «Парсуна», где со второй декады февраля и будут представлены герои новой анимационной картины. Круглые дома-башни и угловатые деревянные горожане, автомобили и участники баталий – снеговики. И, конечно же, плюшевый мишка, по сюжету часто сидящий на руле велосипеда, – верный спутник хозяина, некий символ детского восприятия. Фактически он – проекция главного героя в мультипликационной вселенной: глазки-бусинки, трогательный красный шарфик с сине-желтыми полосками.
На вопрос о том, что в фильме было сложнее всего сделать, Педан отвечает: «Написать сценарий. Что же касается декораций, тут материал сам трансформируется в образы. Я никогда не загадываю: сшить облака из носков. Тогда нужно во что бы то ни стало выполнить задумку. Наоборот, вижу что-то и понимаю во что оно может превратиться: попался синтетический шпагат – получились деревья, было полведра мелочи – сняли море денег», – резюмирует мультипликатор.
Настраивают на лирический лад и представленные здесь же на выставке картины художника-постановщика Игоря Коткова. Некоторые написаны специально к «Аттракциону». Например, «Прибытие» – тревожный пейзаж в серо-пурпурных тонах. По волнам навстречу полной луне скользит двухмачтовый парусник. Мишутка за штурвалом. До берега недалеко. Небо освещает последний луч закатного солнца. Справа по борту осенний прибрежный парк. Он пуст. Глядя на картину, возникает ощущение, что каждый, плывущий по волнам жизни, одинок.
Будто стоп-кадр из мультфильма и работа «Зимняя война» – солдаты-снеговики, снежные танки и самолеты собираются атаковать снежную крепость. Равны ли силы, готовы ли к обороне защитники цитадели, зритель решает сам. Мы видим армии накануне сражения. Перемирия не будет, но придет весна, — настанет конец войне, снежные полки растают.
Монтаж «Аттракциона» почти завершен, и мультипликаторы уже обсуждают новый фильм о бракованной кукле, которая ожила и даже кого-то спасла. Но это уже совсем другая история.
Марина Брикимова
